Маугли я не люблю, а вот стихотворения Киплинга мне интересны давно. Показалось несправедливым, что одно из любимейших его произведений не обладает переводом на столь любимый мною же язык. Надо исправлять ситуацию) Оригинал в прикрепленной ссылке.
Пісня римського центуріона
Р. Кіплінг, переклад К. Дементьєва (2022)
Легате, відомо мені – додому звуть загін,
Спочатку в Ітій кораблем, і далі кроком в Рим,
Когорта вже на кораблі, і зброю здали ми.
Мені ж залишиться дозволь – обов’язок зніми.
Я сорок років прослужив в Британії тобі,
Навіки тут моє життя, і в радості й в журбі,
Вночі я ще не зрозумів, що трапилося тут,
Що в Рим, додому кличеш ти, але лиш тут мій кут.
Я тут зробив своє ім’я, вершив свої діла,
Дружину й сина дорогих в цьом краю смерть знайшла,
Тут пам’ять, звичаї мої, і друзі, і близькі,
І як залишити цей край? Про це скажи мені.
Повітря, море та народ - мене тримають всі,
Чим краще Риму пишнота північної краси,
Серпневих спек, зимових бурь і лагоди весни,
Та аромату пишного червневої сосни?
Вітатиме сердечно вас вод роданських блакить,
У Арелата зупинись, спіймай спокою мить,
Але, легате, ти дозволь мені служити тут,
Дивитись, як Евроклідон міцний ламає дуб.
Авреліановим шляхом узвіз звивистий йде,
Туди вам йти, де хвилями Тірренське море б’є,
Але невже забудеш ти цей пах лісних дібрав,
Зеленість папороті чи тінь падубу в горах.
В Британії багато справ – я користь принесу,
Болота швидко осушу, збудую шлях в лісу,
Я недоторканим держави зберігу кордон,
Героїв наших дорогих міцним залишу сон.
Дозволь, Легате мій, мені додому не іти,
Я сорок років вже служу в Британії тобі,
Мій спокій, совість та діла мене тримають тут,
Ти мій загін у Рим відправ – мені залиш мій кут.